За двома зайцями

Кожному з нас ще з дитинства відоме українське прислів'я: За двома зайцями поженешся - жодного не спіймаєш! Видатний український письменник, поет, драматург Михайло Старицький ще у 19 столітті написав знамениту п'єсу "За двома зайцями", актуальною й сьогодні. Майже кожен український театр має у своєму репертуарі власну інтерпретацію цієї безсмертної української класики. А художній фільм "За двома зайцями", знятий за п'єсою Старицького 1961 року, кілька разів переглянуло вже не одне покоління глядачів.

Сценічне життя "Зайців" почалося 4 листопада 1883 року в Києві. Щоправда, на тодішніх афішах писали іншу назву – "Панська губа, і зубів немає". І лише у дужках додавали: "За двома зайцями".

Напевно, далеко не всім відомий і той факт, що автори "Зайців" аж два: Михайло Старицький та Іван Нечуй-Левицький. П'єса Михайла Старицького - це фактично переробка написаної ще 1875 року "міщанської комедії" Нечуя-Левицького "На Кожем'яках". Свого часу п'єса Нечуя-Левицького не мала успіху. За домовленістю між авторами Михайло Старицький переробив твір на свій лад. Старицький зберіг практично весь ансамбль персонажів комедії, і навіть суть інтриги. І все ж таки після переробки в комедії з'явилося чимало нового. Її сюжет став значно динамічнішим.

Ось так ця, здавалося б, звичайна, хоч і кумедна історія про горе-нареченого, який хотів зловити одночасно двох "зайців" у вигляді наречених, набула свого власного життя і пішла у світ, ставши однією з найпопулярніших та найулюбленіших українських класичних комедій.

З того часу багато режисерів працювали з цим благодатним матеріалом, створюючи на основі нього свої власні постановки. Деякі з них були досить вдалими, деякі не дуже. Втім, кожна постановка має своє обличчя.

Напевно, в цьому і полягає складність для режисера: взяти всім відомий твір і зробити виставу, яка б полонила публіку і при цьому не була б схожа на якусь іншу, щоб у глядача навіть думки не виникло порівнювати його виставу з чимось ще ( або з іншими уявленнями, то з фільмом, то навіть із п'єсою).

Ось за таку досить складну справу взявся і режисер Київського академічного музично-драматичного театру ім. П. К. Саксаганського В'ячеслав Стасенко, відомий за постановками "Кайдашева сім'я", "Сільвія", "Пізанська вежа", "Третє слово".

Звісно, ті, хто знає творчість В'ячеслава Стасенка, чекали від нього на новий шедевр. І не помилились!

Два дні прем'єрного показу – два дні шаленого успіху. Ось так можна було б коротко охарактеризувати те, що відбувається в театрі Саксаганського.

Окремо хотілося б сказати про виконавицю ролі Проні Прокопівни – Олену Тетерук. ІІ Проня – збірний сатиричний образ сучасної жінки, незважаючи не намагається знайти своє щастя. Вона щиро вірить у те, що робить, вона переконана у своїй правоті і ні на мить не сумнівається у вірності своїх вчинків. А ще вона вийшла така безпосередня, що її по-людськи стає шкода. Втім, досить несподіваний фінал, який вигадав режисер у цій постановці, мимоволі спонукає до думки, що все в цій історії закінчиться "хеппі ендом". І Проня Прокопівна досягне своєї мети. А що далі? Як сказав режисер вистави В'ячеслав Стасенко під час прес-конференції для ЗМІ: "Це вже зовсім інша історія".

А щодо музики… Вже не перший театральний оркестр у виставі не лише виконує музику, а й є окремим повноцінним персонажем. Музики вправно грають у спектаклі, як затяті драматичні актори. Втім, у цій постановці таких пам'яток достатньо. Адже артисти балету тут співають, а вокалісти стають драматичними акторами. Скажете, все переплуталося? Можливо, але все-таки виправдано та вдало.

Загалом, постановка залишає позитивні емоції та приємні враження. "За двома зайцями" це ще одна візитна картка саксаганців.

Приєднуйтесь до соцмереж Vgorode.ua:
👉 Telegram-канал «Диван зачекає» - це найкращий гід по Києву 

👉 Facebook
👉 Viber
👉 Instagram