Щоб пішоходи не відчували себе у місті ущемленими порівняно з автомобілістами, у європейських країнах для них створюють на вулицях максимально сприятливі умови. Підземні переходи, а також пішохідні мости над вулицями - явище там вкрай рідкісне. Майже кожну вулицю в країнах Західної Європи можна перейти по землі.

Для чого потрібні зебри замість підземних переходів та пішохідних мостів? Напевно, кожна людина, яка гуляє містом, знає, як ліниво часом спускатися в підземний перехід, щоб перейти вулицю, особливо якщо перед тобою - не широкий проспект, а звичайна вузька вулиця, де машини їздять однією смугою в кожну сторону. При невеликому потоці машин таку вулицю хочеться перебігти, щоб не спускатися під землю.

Не забудьте підписатися на канал Vgorode.ua в Telegram.

Якщо молодій здоровій людині хочеться просто швидше дійти своєї мети, і підземний перехід - це лише дрібна проблема, яке трохи його пригальмує, то багатьох інших груп пішоходів спуск під землю - серйозна перешкода шляху.

Для яких категорій населення потрібні наземні пішохідні переходи

Широко поширена помилкова думка, що для переважної більшості населення використання мостів та підземних переходів - зручне та безпроблемне, і лише для інвалідів-візочників потрібні особливі умови переходу вулиці. Насправді, це не так.

Однією з груп населення, які страждають на відсутність можливості перейти будь-яку вулицю по "зебрі", є дівчата з колясками. Майже всі жінки стають мамами та стикаються з подібними проблемами.

Щоб побачити, як дівчина важко тягне за собою коляску сходами, не потрібно далеко ходити, це трапляється в Києві повсюдно. Пандуси в підземках є, однак часто розміри візка не дозволяють ними скористатися, і молоді мами тягнуть візок на собі.

Друга група населення, якій важко і незручно спускатися і підніматися сходами, - це люди похилого віку. Не секрет, що, якщо людині за 60, то спуститися, а потім піднятися переходом, нелегко. Болять коліна, може початися задишка, на середині сходів пенсіонери часто зупиняються, щоб перепочити.

Третя група населення - це люди будь-якої статі та віку з сумками та візками на коліщатках, які у нас досі іноді називають "кравчучками". Для них перейти вулицю "зеброю" - легко, а підніматися на міст або в підземний перехід - це муки. Часто з такими візками ходять на базар саме люди похилого віку, для них це складніше подвійно.

Четверта група населення, яка має останніми роками тенденцію до зростання у Києві - велосипедисти. Пояснювати, наскільки важко та довго перетинати вулицю, на якій не передбачена зебра, і треба лізти сходами з транспортом у руках, не потрібно нікому. Сюди ж можна додати любителів сигвеїв, уніциклів, електросамокатів та інших модних зараз транспортних засобів.

І, нарешті, люди з обмеженими можливостями, що пересуваються колясками. Напевно, всі, хто бував у Європі, помічали, наскільки багато там на вулицях таких людей, порівняно з Україною. Причина цього не в тому, що у нас таких людей мало, а в країнах ЄС багато. Насправді, через некомфортне міське середовище більшість вітчизняних людей з інвалідністю змушені проводити час удома, бо прогулянка містом у візку у нас - важке завдання.

Більшістю пандусів у столиці України людина на візку не ризикне скористатися - це просто небезпечно. Йому потрібна допомога другої людини, яка його тягне. Як людина на візку долає підземний перехід в Україні, можна подивитися на відео:

Якщо підрахувати, який відсоток населення входить у перелічені вище групи, то виявиться, що в той чи інший момент часу проблеми з переходом вулиць відчували багато. Тому від облаштування у Києві наземних пішохідних переходів виграють чи не всі його мешканці.

Не варто забувати ще про аварійність. Не бажаючи спускатися під землю, багато хто перебігає вулицю в недозволеному місці і ризикує потрапити під машину.

Економічна доцільність

Багато європейських новацій, таких, наприклад, як тротуари з підігрівом, про які Vgorode нещодавно писав, впроваджувати у Києві складно та дорого. При цьому намалювати на дорозі зебру і поставити знак пішохідного переходу, або світлофор для пішоходів, - це в рази, а може навіть у десятки разів дешевше, ніж рити під землею новий пішохідний перехід, а потім ще його утримувати.

Вивозити ґрунт, оплачувати роботу техніки, купувати облицювальну плитку, підводити в перехід електрику - все це коштує чималих грошей, яких часто в міському бюджеті просто немає. Пішохідний перехід через проїжджу частину - набагато дешевше рішення і, до того ж, ще й реалізується в короткі терміни.

Як це реалізовано у Європі

Велика кількість підземних переходів притаманна великим містам колишнього Радянського Союзу. У роки існування СРСР про людей з інвалідністю не думали, велосипедистів у містах ще було мало і формуванням комфортного міського середовища, зручного для всіх його мешканців, а не лише молодих та сильних, ніхто не займався.

Хоча з часів зникнення СРСР минуло вже понад 30 років, традиція створення підземних переходів, як і раніше, сильна в містах колишнього радянського простору. Особливо це помітно у Києві. Якщо центром Львова чи Одеси, наприклад, можна гуляти практично скрізь, не йдучи під землю, то у Києві підземні переходи всюди, в тому числі на Хрещатику, Європейській, Поштовій, Бессарабській, Арсенальній площах - тих місцях, де люблять гуляти всі жителі міста та його гості.

У Європі 20-25 років тому вже всюди дбали про маломобільні групи населення, малювали на вулицях "зебри", велодоріжки та запускали на лінії автобуси з низькою підлогою. У Києві в цей же час за часів мера Омельченка створювали не лише нові підземні переходи, але навіть підземні торгові центри, при цьому масово ліквідували трамваї та запустили на вулиці маршрутки, які швидко стали основним видом транспорту у Києві.

У великих містах Європи, таких як Париж або Берлін, підземні переходи можна знайти за рідкісними винятками тільки біля станцій метро. Але навіть там для пасажирів, які підземкою не користуються, пропонується альтернатива - перейти вулицю від одного виходу зі станції метро до іншого можна як під землею, так і "зеброю".

У туристичних центрах міст, де людей гуляє дуже багато, "зебри" розташовуються дуже часто, щоб люди ніде не мали проблем з тим, щоб перейти з одного боку вулиці на іншу. Ось, наприклад, як це влаштовано на головній вулиці Парижа, відомих Єлисейських Полях:

Як бачимо, через цю вулицю з 10 (!) смугами руху можна ходити пішки буквально усюди, зебри намальовані чи не біля кожної будівлі. Уявити подібне у Києві на Хрещатику поки що неможливо.

Вітчизняні автомобілісти часто вважають, що, якщо замість підземних масово відкривати наземні переходи, це призведе до того, що місто потоне в пробках. Приклад європейських міст спростовує цю тезу, адже "зебри" там - усюди, а вуличних заторів - у рази менше, ніж у мегаполісах "третього світу".

Також у містах Європи можна спускатися в метро за допомогою ліфтів, що сильно полегшує життя багатьом категоріям населення. У Києві ж ліфти передбачені лише на нових станціях, яких небагато, а зробити ліфти на станціях радянського часу - дорого і часто технічно складно через глибоке їхнє залягання. Доступність громадського транспорту для маломобільних людей - тема для окремої статті.

Незвичайний досвід Азербайджану

У столиці Азербайджану місті Баку, як і у будь-якому великому пострадянському місті, проблема із наземними переходами. Однак там вирішили полегшити використання підземних, збудувавши в них ескалатори:

Щоб швидше проходити довгі переходи, у місті передбачили ще й підземні траволатори, як у аеропортах. Наскільки приємніше користуватися підземними переходами, коли вони обладнані ескалаторами, траволаторами та гарно відремонтовані, можна оцінити на відео:

Наземний перехід набагато кращий за підземний з ескалатором, але й така новація сильно полегшує людям життя.

Київський досвід

В останні роки у столиці України також намітилася тенденція до появи наземних пішохідних переходів у тих місцях, де раніше людей "заганяли" під землю, а також щодо створення безпечних зебр, які добре підсвічуються у темну пору доби.

У 2016 році Vgorode писав, що на Русанівській набережній зробили перше в Києві направлене LED-підсвічування пішохідного переходу:

Подібне яскраве підсвічування має бути на наземних пішохідних переходах усюди.

Багатьох дивувало, що піднімаючись від Хрещатика до Опери ліворуч, можна було перейти вулицю Пушкінську по землі, без спуску в перехід, що веде до станції метро "Театральна". Однак якщо йти там же, але праворуч, спуск під землю був неминучим. Нещодавно ця безглузда невідповідність була усунена, і нова зебра у станції метро з'явилася.

Ще одна зебра кілька років тому виникла у ЦУМу - пройти до нього Хрещатиком з боку Бессарабської площі можна було лише за допомогою підземного переходу, тепер прогулянка головною вулицею Києва стала легшою.

Цього року обіцяють зробити наземний пішохідний перехід, на який давно чекають, біля станції метро "Арсенальна":

Також по землі можна буде незабаром перейти через бульвар Шевченка від станції метро "Університет" до Національного педагогічного університету імені Драгоманова. Нові переходи облаштовуватимуть і на площі Перемоги та на Хрещатику після реконструкції.

Незважаючи на все вищеописане, у місті поки що зроблено лише перші кроки в правильному напрямку, Києву ще доведеться стати доступним для пішоходів у майбутньому. Рух у бік зручності міста для маломобільних груп населення - світова тенденція, і сотні нових "зебр" у місті неминуче з'являться. Хотілося б тільки, щоб це сталося швидше.